Сьогодні у рубриці “Депутати зблизька” знайомимося з депутатом облради Денисом Маном. У період із 07.12.2020 по 29.07.2021 р. Денис Ман працював на посаді заступника голови Закарпатської облради VIІІ скликання. Входив до складу постійної комісії обласної ради з питань розвитку бізнесу, виробничої інфраструктури, банківської діяльності та інвестицій. Є заступником голови постійної комісії обласної ради з питань транскордонного співробітництва, розвитку туризму та рекреації. Із перших днів війни разом із друзями добровільно записався у лави територіальної оборони Закарпаття. І майже п’ять місяців несе військову службу на Сході України у 68 батальйоні ТрО.
Денисе Миколайовичу, насамперед, висловлюємо вдячність за службу у Збройних Силах України! За те, що бороните нашу землю від супостата. Спасибі Вам за глибокий патріотизм, мужність та звитягу! Скажіть, будь ласка: як це бути військовослужбовцем та ще й у активний воєнний період?
– У цей час, хто розуміє справжню вагу слів: Україна, держава, нація – бореться кожен на своєму фронті, щоб наша держава і надалі існувала, бо ця війна – це якраз про наше виживання як народу, нашої нації та, власне, держави. В умовах активного воєнного стану роль місцевого самоврядування не є високою, порівняно з іншими періодами, тому розуміючи, що у війську моя діяльність згодиться куди більше, безумовно, без вагань прийняв рішення, що маю бути поруч із тими хлопцями й дівчатами, які готові були взяти у руки зброю і лопату (як я часто пишу у соцмережах та своєму телеграм-каналі). І саме тому, я зараз тут, де повинен бути.
Як рідні відреагували на Ваш вибір – йти на війну, адже Ви одним із перших посадовців зголосилися на такий священний крок?
– Рідні і близькі поставилися із порозумінням. За останній рік я часто радився із дружиною про те, що маю бажання пройти навчання у лавах територіальної оборони області, щоб, у разі чого, бути готовим дати відсіч, адже війна, на жаль, триває уже не один рік. Тоді мені здавалося, що питання масштабного вторгнення росії на територію України було неминучим…
Я знаю, що моїм рідним, як і усім родинам військовослужбовців, важко, вони переживають та хвилюються за нас, але я безмежно вдячний за батьківське благословіння та потужну молитовну підтримку, яку ми тут, в окопах, усі відчуваємо…
Побутує думка, що найбільше на війну відправляють захисників із Західних областей України, мовляв, вони більш патріотично налаштовані?
– Мірятися патріотизмом у реаліях сьогодення – не доречно. У нашому батальйоні хлопці майже із усіх куточків України, вони так само, як і ми, із палким ентузіазмом та готові фізично, морально, психологічно боронити рідну землю.
Що найперше зрозуміли на війні?
– Насамперед те, що мало знаю про армію, її устрій, виклики, які довелося виправляти відразу, у тому числі і користуючись статусом депутата місцевої ради. Вважаю, що до 24 лютого ми приділяли дуже мало уваги тому, щоб тероборона мала належне матеріально-технічного забезпечення. І це не тільки про фінанси, це і про рівень розуміння у кабінетах справжнього стану справ у війську та безумовно про координацію дій органів влади з військовими підрозділами. Ми виправляємо ці недоліки зараз та продовжимо у майбутньому. Уже багато чого вдалося. Радує, що ця робота в області з боку облдержадміністрації та обласної ради триває, хоча іноді хотілося би трохи більше…
Ви є активним автором телеграм-каналу, як знаходите для цього час?
Вести соцмережі з 24 лютого стало значно складніше. Мені вдається встигати дуже мало, часто на позиціях у нас дуже серйозні перебої з мобільним зв’язком, не кажучи вже про Інтернет. Тому я вдячний, що ті ідеї, думки, та ініціативи, які я хотів би донести до соціуму, мені допомагають оформити у пости-публікації мої надійні помічники – вони теж частинка армії, у якій я нині перебуваю. Але пости, які публікуються із хештегом #яармія – стосуються нашої служби у боротьбі українців проти російської окупації, готую особисто.
Обіцяю, що після того, як ми переможемо, я знову повернуся до звичної роботи у цьому плані (авторства). Нині ж, завдяки моїм співавторам, у мене є змога залишатися у інформаційному просторі і спілкуватися із закарпатцями, бо канал читають рідні військових, що знаходяться в зоні активних бойових дій, ми продовжуємо інформувати про повітряні тривоги в області, повідомляємо про актуальний стантсправ на Закарпатті.
Про Вашу активну депутатську діяльність знають не тільки виборці. Адже порушені питання упродовж минулої каденції були вкрай актуальними для життєдіяльності області та сприяли вирішенню багатьох нагальних проблем… Які, на Вашу думку, ініціативи були знаковими.
– По-перше, це формування державної регіональної політики у галузі туризму й рекреації, робота над туристичним іміджем, затвердження туристичного бренду Закарпаття. Також важливими були ініціативи з підтримки закарпатського бізнесу через впровадження конкурсу стартапів, механізму відшкодування відсотків за кредитом для бізнесу, який створив робочі місця. Ну і якщо завершувати такий собі “топ-3”, то це «лобіювання» проведення ремонту доріг до основних туристичних локацій: озеро Синевир, рекреаційна зона у с. Лумшори, автодорога Нижні Ворота- Воловець-Міжгір’я, під’їзд до г. Говерла тощо. Це стало системою, яка продовжилася у цій каденції. Радію, що щось із тих механізмів працює і надалі, та приємно, що є реальний результат.
Як представник профільної комісії у діючому скликанні, яка опікується питаннями розвитку туризму та поглибленням транскордонного співробітництва, Ви активно і тепер, попри службову зайнятість, онлайн берете участь у її засіданнях. Чи завжди внесені Вами пропозиції та рекомендації знаходять підтримку всього депутатського корпусу облради…
– Часу, щоб брати участь у всіх напрямках профільної комісії значно поменшало. І робота у віддаленому форматі, на жаль, не є такою ефективною, ніж безпосередня участь. Та разом із депутатами: Іриною Галай, Федором Шандором, Михайлом Кіш та усіма колегами працювали над темою врегулювання джипінгу у Карпатах. Адже це проблема складна і комплексна: екологічна, рекреаційна, туристична, інфраструктурна. Мені здається, що завдяки проробленій роботі, зокрема інформаційній, вдасться вирішити питання по суті і за змістом, та дозволить отримати дозвільні документи не лише загального природоохоронного законодавства, а й чіткі механізми щодо переміщення важковагового транспорту у горах із мінімальною шкодою для довкілля.
Вважаю, що заборона – це просте рішення, яке дуже часто не спрацьовує через об’єктивні та суб’єктивні причин. Тому є правила, і є контроль за їх дотриманням. І тоді, коли ця система запрацює – ми зможемо говорити про конкретні ефективні заходи у рамках профільної комісії. Обласна ж програма з розвитку туризму, на жаль, через військові дії, наразі не фінансується, проте містить узгоджені обласною радою і облдержадміністрацією заходи туристичного спрямування, які матимуть подальше втілення задля розбудови й іміджу закарпатського краю. До прикладу, транскордонний напрямок комісії, та і ради загалом, – досить високий, адже зараз їх діяльність здебільшого, що є пріоритетом, зводиться до налагодження гуманітарної підтримки України, наших військових, внутрішньо переселених осіб. І тут роль Закарпаття – одна із ключових в Україні…
Серед захисників України – також і колеги-депутати, обранці інших місцевих рад області та представники громадськості. Чи маєте змогу бачитися поміж «основними» заняттями?
– Бачимося не часто, але інколи виходить перетнутися. Розмови із колегами зараз майже не стосуються політичних тем, а більше – військових. Ми несемо службу у різних підрозділах, не маємо можливості бачитися дійсно щодня, іноді між нами сотні метрів, кілометрів, але висунути навіть погляд в бік позицій Федора Шандора, з яким ми в одній роті несемо службу, – життєво небезпечно. Коли випадає нагода для короткотермінового відпочинку, я намагаюся побачитися з усіма, хто є тут, поруч. Радію, що усі живі-здорові. Сподіваюся, що так буде і надалі. І це стосується не тільки колег-депутатів, а й усіх воїнів, друзів, які після 24 лютого взяли зброю, щоб захищати суверенітет, територіальну цілісність нашої держави.
Чи не плануєте стати військовим, це тепер у тренді, це престижно. Вам личить і пасує форма!
– Форма, якщо її правильно носити, пасує усім. Я за період перебування у війську, досить добре зорієнтувався в основних викликах, які постають сьогодні перед армією. Тому, якщо буде потрібно стати містком спілкування між органами влади та військовим командуванням – я готовий, за потреби, використати усі свої набуті вміння і навички і в місцевому врядуванні, і в армії. Але зараз, разом із нашим підрозділом, маю інше бойове завдання, і як військовозобов’язаний, бачу тільки у цьому пріоритет, про решта – думатиму згодом.
Про прогнози – це важко, але усе ж таки, коли війна закінчиться?
– Ця війна закінчиться тоді, коли переможе Україна. Ніхто зараз не може назвати терміни чи дату. Ми тут, виконуємо службові завдання, і робимо усе можливе, щоб наблизити такий важливий усім День Перемоги. І це буде нова сторінка української історії. Я у це твердо вірю, бо вірю в ЗСУ.
Про що найчастіше думаєте? Чи плануєте, що робитимете після Перемоги?
Майже усі мої думки, про мою родину, і це природньо. Я тішуся успіхам у навчанні і пишаюся досягненнями у спорті сина Марка, і дуже вдячний за підтримку своїй дружині, усій великій дружній родині, моїм колегам-депутатам, друзям та знайомим, які також по своєму тримають непереможний фронт… Також думаю про те, щоб вдосконалити вміння і навички, які допоможуть вижити на війні з одного боку, та бути корисним армії в боротьбі з ворогом – з іншого.
Не можу наразі сказати, чим я першочергово займуся, але знаю, що це буде та діяльність, яку я вмію добре робити – вона буде на користь України. Бо поряд із зовнішнім ворогом, маємо чимало роботи всередині країни. На жаль, багато проблем нікуди не зникли, вони просто «заморозилися», і їх треба буде вирішувати спільними зусиллями…
Новину про те, що Україна стала кандидатом у члени Європейського Союзу, Ви почули зі зброєю у руках, в окопі… Як кажуть у Закарпатті, чи можна було на таке сподіватися колись? Зрештою це те, до чого ми так усі прагнули і це стратегічний курс політичної сили, представником якої Ви є.
Усі ми, військові, тут в одній політичній силі – Збройні Сили України. Як у нас кажуть – не на часі ділитися на політичні партії. Та все ж варто приділити хвилинку радості тому, що ми дійсно зробили важливий крок, і європейці нас підтримали. Так, Європейська Солідарність, як ідеологічна партія із чітким баченням: куди має рухатися Україна у зовнішньополітичному і зовнішньоекономічному векторі –декларувала членство України в ЄС як свою ціль. І я, як депутат, що був обраний від цієї політичної сили, який спілкувався із виборцями на тему європейської інтеграції, радію, що ми вже на шляху, щоб отримати членство у ЄС. Багато ще «домашньої» роботи, з якою, я переконаний, українці впораються найближчим часом. І ми станемо на рівні із країнами-сусідами, а також Німеччиною, Францією, Польщею і будемо мати змогу користуватися усіма можливостями в плані економіки. Ментально ми вже давно європейці – питання тільки юридичного оформлення цього прагнення.
Як Ви вважаєте, що потрібно найперше змінити у законодавстві України, після закінчення війни.
Зараз я навряд чи готовий озвучити відповідь на це питання. Та багато роботи вже зроблено. Насамперед ми промаркували хто є справжнім «другом» усередині держави, хто підривав наш суверенітет зсередини. Ми також зрозуміли, що економіку слід підтримувати, створюючи правила, а не керуючи безпосередньо бізнесом, не маючи переважної державної частки у монополізмі певних сфер. Ми маємо позитивні реформи у сфері освіти, медицини та чітко розуміємо, що попереду багато роботи, і завдань від ЄС на шляху до членства, у якому все розписано. Справжнім проривом суспільно-політичного розкладу є заборона проросійських партій, які загрожували національним інтересам України. Їхня діяльність багато років отруювала нашу свідомість, змушувала сумніватися, роз’єднувала у ключових питаннях, зокрема з підтримки армії, формування мовної політики, визначення України на шляху до формування власної церкви. Мені здається, що зараз те вікно можливостей, яке ми маємо використати в усіх сферах суспільного розвитку і в державній політиці також. Високопосадовцям, народним депутатам ні на мить не можна сповільнювати темпи, треба безупину працювати потужно на благо країни та її народу. Надважливим є діалог із суспільством, і я вірю, що він буде активним на усіх рівнях, у тому числі із залученням органів місцевого самоврядування, які мають багато фахових спеціалістів та готові надавати пропозиції до законопроєктів з місцевого розвитку.
Які плани на майбутнє і яким Ви хочете бачити рідний край найближчим часом, адже тут багато релокованих підприємств?
– Позитивно сприймаю те, що на Закарпатті в цей час менше говорять про політику, контрабанду, кругляк, а більше переймаються питаннями економіки. На жаль, я отримую дзвінки від виборців, колег-депутатів про те, що масштаб проблем під прикриттям воєнного часу в області не знизився, а в деяких питаннях навіть зріс. І хочеться інколи ув’язуватися в депутатські звернення, запити, комісії, а тоді згадую, що зараз я – солдат. І це моє головне, першочергове завдання. Та я все ж не можу ігнорувати свої обов’язки перед виборцями, тому час від часу спілкуюся з представниками влади та самоврядування, правоохоронцями, колегами-депутатами, які вдома. Ті питання, які стосуються діяльності правоохоронних органів мають бути досліджені, ті ж, що врегульовуються у владних кабінетах – треба не відкладати. Усе, що залежить від рішень депутатів облради, переконаний, буде ухвалено оперативно, не ділячись за політичною ознакою (чим власне до війни і відзначалася ця каденція обласної ради).
Розбудову закарпатського краю я бачу з людьми, які люблять свою країну, які працюють для неї і заради майбутнього своїх дітей, своїх родин. На теренах області створюється багато робочих місць, які дозволять повернутися нашим землякам додому та трудитися на розвиток економіки рідного краю та країни в цілому. Закарпаття має сприятливе географічне середовище для інвестицій, розвинену територію із можливостями для успішної регіональної та міжнародної співпраці.
Впевнений, що ми не будемо більше ділитися на Схід і Захід, а діятимемо спільно як єдина держава Україна із європейськими цінностями, із захистом сильної армії, з повагою до державних символів, державних свят та із Любов’ю у серці до України.
Що насамперед зробите після закінчення війни, крім того, що міцно обіймете найрідніших…
– Я міцно пригорну усіх рідних, і також обійму й тих, хто опиниться на моєму шляху у той момент: щиро, ніжно, з любов’ю, по християнськи…
Денис Миколайович Ман народився 26 вересня 1989 року у селі Тур’ї Ремети Перечинського району. Закінчив Київський національний торговельно-економічний університет за спеціальністю «Менеджмент туристичної індустрії»; факультет менеджменту організацій Луцького національного технічного університету. Із 2015 по 2019 роки працював на керівних посадах в обласній державній адміністрації: очолював управління молоді та спорту; управління туризму та курортів; департамент економічного розвитку та торгівлі.
У 2020 року, як директор установи «Агенція регіонального розвитку Закарпатської області», впроваджував проєкти регіонального розвитку, активно співпрацював з новоутвореними об’єднаними територіальними громадами над питаннями стратегічного планування та розробки проєктів місцевого розвитку.
За активну депутатську діяльність йому присуджено щорічну премію Верховної Ради України за внесок молоді у розвиток парламентаризму, місцевого самоврядування.
Обраний депутатом Закарпатської обласної ради VІIІ скликання від Закарпатської територіальної організації Політичної партії «Європейська Солідарність».
Розмовляла Катерина Бізіля
