Ірина Мацепура: «Хотілося б, щоб популізму у державній політиці було менше…»

Print Friendly, PDF & Email

Сьогодні у рубриці «Депутати зблизька» знайомимося з Іриною Мацепурою — депутаткою кількох скликань, економістом, юристом, політиком і просто цікавою людиною, яка знає прагматичний рецепт успіху та має передбачувану і , водночас несподівану мрію…

Розкажіть трохи про ваше дитинство, родину. Чи планували у ранні роки стати політиком?

Дитинство моє від народження до школи пройшло у Великому Бичкові. Це батьківщина моєї мами. Батьки познайомились у Львові, на весіллі своїх друзів. Отож, у  школу я  вже пішла у Львові, де і прожила наступні майже 35 років. В Бичків вже приїжджала на канікули і у відпустки. Тут були баба з дідом і всі родичі…

Навіть не знаю, як відповісти про політику. Я закінчила школу в 1985 році, якраз починалася перебудова, національні рухи. Жити у Львові і не бути дотичним до політики – це малоймовірно. Жорна життя потрохи перемелювали комунізм і життя змінювалося, хоч приблизно до 1991 року це все ще закінчувалася радянська влада і навіть десь до 1995 року все ще тривали якісь більше соціалістичні підходи в економіці і політичному житті. До того часу я встигла побувати депутатом районної ради великого міста і подивитися на цю діяльність практично.  Тому політика прийшла в життя сама.

Ви здобули спочатку освіту інженера-економіста, потім — юриста. Це була ваша мета чи так життя відкоригувало вибір спеціальності?

Я більше гуманітарій і завжди хотіла стати студенткою юридичного факультету Львівського державного університету. Але в ті часи юридична освіта була практично недосяжною. Університет набирав одну групу 25 студентів і необхідно було мати стаж 2 роки, або працювати в правоохоронних органах і бути членом КПРС.  От я і пішла здобувати стаж, працювати закрійником на швейну фабрику. Заочно поступила в політехнічний інститут на загально-технічний факультет. Для роботи на підприємстві, звичайно, потрібні були всі технічні предмети, і теорія машин і механізмів, і теоретична механіка, і електротехніка. З часом я вступила на юридичний факультет, і технічну освіту інженера-економіста завершувала вже в Львівському лісотехнічному інституті зовсім не уявляючи, що вона мені колись дуже згодиться в житті.

Ті знання згодилися вам у житті, чи більше вчилися відтак на практиці? 

Взагалі всі знання потрібні, вони дозволяють більш вільно орієнтуватися в обставинах. А коли знання підкріплюються постійною практикою – це взагалі прекрасно. 90-і і 2000-і роки були становленням бізнесу, податкової і митної системи. Тепер, коли часом молодь скаржиться на податкову, я лиш посміхаюся. В роки азаровщини, коли податкова могла без жодних документів і з фіззахистом з автоматами ввірватися на підприємство і вимагати будь-які документи – оце був драйв, коли ти в суд ходиш як на роботу. А тепер уже  дійсно фіскальна система йде до сервісних функцій, хоча і не без проблем.

З чим у вас асоціюється ваша юність?

Юність швидше асоціюється зі змінами, які йшли в ті часи. Вони були і дуже помітні, і якісь дуже природні. Ми із школи вийшли якісь зовсім не зашорені і щиро сприймали історію, яка будувалася на наших очах. Хоча, треба сказати, що життя нашого покоління фантастичне: перебудова, незалежність держави, ріст держави і всі процеси, що відбувалися, революція «на граніті», яка Львів лиш зачепила, а потім і помаранчева революція, революція гідності, перша війна і нинішня війна. Колись в книжках здавалося, яке активне життя було на початку минулого століття чи в середині. Але ось за нашого життя дуже активно все вийшло.

Знаю, ви викладали у Львівському університеті імені І. Франка…

Ну, це не викладання в повному розумінні. Я вчилась в аспірантурі юридичного факультету і практикам доручали декілька годин семінарів. Що я із задоволенням і робила. Зрозуміла там одну дуже цінну річ: стільки, скільки ти натхненно працюєш зі студентами, стільки вони і знають. Якщо я не дуже любила, наприклад, семінар з антимонопольного права, то і студентам його передавала без натхнення, і вони його так само без натхнення вивчали. Правий був Василь Сухомлинський – серце віддаю дітям! Тоді і буде результат роботи.

Що спонукало вас здобути фах адвоката? Чи згодилося адвокатство, коли стали директором ТОВ «ВГСМ»? І чи маєте багато клієнтів зараз?

Я закінчувала юридичний факультет у 1996 році. Дипломи нам вручали на ранок після прийняття Конституції – 28 червня. Це було таке загальне піднесення – викладачі юридичного факультету були задіяні в конституційному процесі, держава отримала Основний закон і нас дуже урочисто і натхненно благословляли вже в юридичне життя, служити честі і праву.

В тому ж році я склала іспит на право зайняття адвокатською діяльністю.

На той час  я вже працювала головним бухгалтером фірми, яка займалась мастильними матеріалами. І юридичний фах був просто необхідним з огляду на кількість справ, які продукувала на той час податкова інспекція і інші контролюючі органи.

Якщо був час, займалась і іншими категоріями справ. Але адвокатура, як і будь яка інша професійна діяльність, вимагає постійного включення в процес. Ти не можеш без втрати фаховості займатися нею час від часу.

Тому, свої юридичні знання я стараюся підтримувати в тонусі, але практики не веду.  

Як і більшість депутатів, ви прийшли у політику з бізнесу. Чому вирішили балотуватися до облради?

Це було спонтанне рішення, не можу сказати, що я якось готувалася. Я підтримую партії демократичного спрямування: і «Нашу Україну»  свого часу, і Блок Петра Порошенка на минулих виборах, і партію «Європейська Солідарність» зараз. Я переконана, що вектор стриманого консерватизму, демократії, руху до європейських цінностей є правильним. І підтримати ці цінності своїм голосом в представницькому органі місцевого самоврядування – правильна дія.

Чому обрали «Блок Петра Порошенка «Солідарність», яка, власне з 2019 року отримала сучасну назву «Європейська Солідарність»?

На даному етапі я бачу «Європейську Солідарність» єдиною партією, яка підтримує цінності розбудови держави з пріоритетами — армія, мова, віра. Як показало життя, лозунг, на який кривилося багато людей, є абсолютно правильним.

Побудова і підтримка української армії — вже не просто лозунг, це запорука виживання держави і збереження її незалежності. І зараз всі основні зусилля і лідера партії Петра Порошенка, і партійців зосереджені на службі в армії і на забезпеченні армії.

Мова – абсолютний ідентифікатор українця. Мовні квоти, внесені в законодавство, дали можливість українській мові, і українській культурі підняти голову і зазвучати в ефірі, позбавили нас меншовартості. Мова – останній бастіон росіян в Україні, і вони будуть битися і нищити нас, аби ми залишилися в російській парадигмі і російському мовному просторі. «Геть від Москви», — казав Микола Хвильовий у 20-х роках минулого століття. «Геть від Москви»,  — повторив Петро Порошенко, підписуючи безвіз і відкриваючи ворота в Європу українцям. «Геть від Москви», — приходить розуміння до багатьох наших співгромадян  через війну, жертви, катування, смерті.

Віра – хоч і вважається особистою справою людини, але є могутнім засобом впливу. І ми бачимо як вперто стоїть Українська православна церква московського патріархату, ховаючись за всяким юридичним фарисейством.  Вмираючими руками тримає своїх українських вірників, при цьому одночасно благословляє російську армію, російську зброю, навіть відспівуючи вбитих росіянами українських воїнів.  Тут бої будуть набагато довшими і запеклішими, ніж активна фаза збройного протистояння.

Чи вдалося реалізувати дещо з програм, з якими йшли на вибори у 2015 і 2020 роках?

Програма партії на вибори відповідає функціям місцевого самоврядування. Не можна запланувати щось, що не є в повноваженнях рад. Я задоволена попередньою каденцією,  взяла участь практично в усіх сесіях та в  роботі постійної комісії з соціального захисту та зайнятості. Виборці зверталися в основному по допомогу та з приводу доріг. І дякуючи тому, що держава почала приділяти велику увагу дорогам, злагодженій  роботі районної адміністрації, Служби автомобільних доріг, управлінням облдержадмінстрації – всі обласні дороги в окрузі, де я балотувалася, були зроблені.

За новим законодавством депутати балотуються списком, а не від округів, тому, умовно, можна сказати, що весь мій округ – це Рахівський район – 4 громади. Це дуже багато, бо, як правило, один депутат — це одна громада. Я встигаю хоча б вислуховувати проблеми і на основні реагую депутатськими запитами.

Багато уваги приділяю проблемі сміття, наш район в ньому потопає. Не можна говорити при привабливість наших гір і не бачити сміття.

Що можете сказати про результати роботи у напрямку соціального захисту разом з колегами-депутатами?

В попередньому скликанні я була в комісії по соціальному захисту і зайнятості населення. Що було позитивним? По-перше, це робота самого департаменту соціального захисту. В суспільстві дуже часто панує думка, що державне управління – це така собі відстаюча ланка з різних причин. Та ні, в державному управлінні такого рівня працюють абсолютно фахові люди, які точно знають своє профільне законодавство, практику його застосування і свої повноваження. Інша справа, що депутати мають своє бачення в межах функціонування цих повноважень. Наприклад, я завжди настоювала на тому, щоб фінансування громадських організацій, які проводить бюджет, були лише згідно поданих програм. Ніяких фінансувань приміщень і бухгалтерів громадських організацій. Одне – два приміщення на всіх і бажано один бухгалтер. І не розмащувати державні гроші тонким шаром всім. Громадська організація повинна бути потрібна її членам, які її утворили, і не розраховувати на підтримку бюджету для її утримання.

Так само я негативно відносилась і до державної підтримки після стихійних лих. Лиш пройшла повінь чи буревій – злива заяв про допомогу: підтопило погріб, зірвало 20 шиферин, замокли килими і т. д. Моя позиція була – проводити роз’яснювальну роботу щодо необхідності страхування. Допомога лише в тому випадку, коли сім’я у важкому фінансовому положенні внаслідок тяжких життєвих обставин і без державної допомоги  немає шансів побороти лихо.

А над чим працюєте зараз з колегами в комісії регіонального розвитку, майна та приватизації?

Регіональний розвиток у часи війни більше зосереджений на питаннях біженців – фізичних і юридичних осіб, їх розміщенні і можливості роботи.

З моєї точки зору місцева влада, від територіальних громад до області, не має особливого впливу на розвиток. На даному етапі нам потрібні великі інфраструктурні інвестиції. Бо область давно розвивається в межах природнього росту, і це не добре, і не погано. Просто повільно. Але зараз війна, і все це переноситься в подальші часи.

 Щодо комунального майна. Дуже багато уваги, все таки комунальне майно – це майно всієї громади області і поводитися з ним треба обачно. Моя особиста позиція – майно повинно управлятися таким чином, щоб воно приносило дохід. Якщо його утримання приносить стільки ж грошей, скільки коштує утримання, то це патова ситуація. Наприклад, ще в минулому скликанні було зрозуміло, що комунальне підприємство «Фармація» не має жодних шансів боротися з аптечними монстрами державного значення, які мають свої аптеки практично всюди. Але продати аптеки все ніяк – що люди скажуть, що розбазарюють майно? От воно і десь нидіє, десь валиться, десь в оренді – але є.

Розумію, що буде перемагати найбільш популістська точка зору – хай все буде як є, зате ніхто не звинуватить, що десь поділося обласне майно.

Хотілося б, щоб популізму у державній політиці було менше…

Ви — принциповий політик і час-від-часу голосуєте у розріз з колегами по комісії. Фракція, де ви є керівником, підтримує вас у таких принципових речах?

Всі депутати фракції працюють у тих профільних комісіях, які є ближчими до їх професії чи спеціалізації. Думаю, що наша фракція найбільш професійна з нині існуючих в обласній раді. Відповідно, якщо депутат має свою позицію, то вона обґрунтована. Голова медичної комісії Ольга Олексик – медик з іменем, головний ендокринолог області, Михайло Рівіс – голова Закарпатської обласної ради VII скликання і екс-заступник  голови Закарпатської обласної адміністрації, Денис Ман – екс-керівник Департаменту економіки Закарпатської обласної адміністрації, з перших днів війни у лавах ТРО, зараз воює, Василь Дем’янчук – заступник голови Закарпатської обласної ради VIIІ скликання, невтомний волонтер, Микола Сличко – професійний юрист. Тому, ми довіряємо точці зору один одного, хоча можемо розходитись в питаннях голосування, якщо воно не має принципового характеру.

Наприклад, один з останніх випадків – про перейменування Ужгородського  інституту культури і мистецтв, а незадовго перед цим — коледжу культури, у Академію  культури і мистецтв. Для мене такий науковий екстернат неприйнятним… Але депутати одноголосно кажуть – дайте шанс, хай буде. Я не голосувала взагалі, хай буде, то хай буде. І такого набирається в кожного депутата – є різні точки зору, для цього і існує голосування, щоб зрозуміти, яка позиція 64 депутатів.

Моє звернення щодо того, що необхідно звернутися до громад УПЦ (МП) з пропозицією визначитись щодо приналежності церкви до країни-загарбника взагалі набрало лише 26 голосів. Це дає розуміння, які фактичні розклади в раді, а, відповідно — і в області.

Можливості депутатських запитів і звернень, особливо з політичних питань, також дають розуміння, яка ситуація в області. «Європейська Солідарність» якось незручна владі. Реакція на одне з останніх звернень, щодо організації та фінансування ТРО, була – не розхитуйте ситуацію, це все телевізійна картинка.  А через тиждень була війна.

У парламенті ЄС перебуває в опозиції до «Слуги народу». У Закарпатській облраді ваша політсила — у коаліції з партією влади. Це  якось впливає на ваші відносини з керівництвом партії?

Мені б хотілося, щоб питання коаліції взагалі не стояло в жодних радах, хай уже в Верховній Раді. Але якось традиція так виглядає, що перші засідання ради присвячені формуванню більшості. Я ще на початку каденції запропонувала не формувати більшості- меншості, а визначити 8 депутатських комісій, в тій же кількості, що і фракцій в раді. Тим більше, що фаховий склад ради дозволяє так зробити. Посади заступників голови зробити ротаційними. Найбільша фракція отримує посаду голови обласної ради.

Але традиції різні, різні школи місцевого самоврядування, так би мовити.

Ми на початку скликання згодились підтримати депутата від «Слуг народу» з традиційною європейською пропозицією: ми опозиційна фракція і отримуємо бюджетну комісію. Але це було занадто новий підхід, він проіснував недовго, бо неможливо поєднати свою позицію і опозиційність. Вважали, що ми повинні підтримувати всі побажання. В результаті в обласній раді новий голова і  рада зараз виглядає адекватно і стабільно.

Як війна змінила ваше життя?

По-перше, багато друзів,  знайомих, працівників, родичів працівників у територіальній обороні і ЗСУ, багато зараз на фронті. Це те, що невідступно з тобою. Плюс волонтерство і різна допомога.

По-друге, це робота підприємства, Треба все зробити, щоб воно працювало, бо це життя 300 працівників і їх родин. Економіка військового часу управляється за залишковим принципом, і я вважаю, що державні управлінські рішення могли б бути набагато ефективнішими. Ми робимо все, щоб працювати, не зупинитись, бо слів завжди багато, але останні роки ми лише втрачаємо сотні робочих місць, Не вистачає сировини, а ще і нестабільний валютний курс, який знищує експортерів.

Я уявляю скільки б було бажаючих перерізати стрічки на підприємстві, де буде працювати 200 чоловік, а от якщо їх звільняти поступово за три роки, то наче  — ну так, економіка так працює.

Чим займаєтеся поза заняттям політикою, підприємництвом та адвокатурою? Мова про заняття, у якому ви відпочиваєте.

Я ще маю кількарічний досвід роботи в агробізнесі і декілька разів на рік старалася по діагоналі перетнути державу, щоб подивитися на поля України, як у кого справи, яка техніка на полях, як все виглядає. Ну, це таке хобі.

Ваш рецепт успіху для України…

Інтелект, досвід, робота, робота, робота….

         Про що мріяли в дитинстві і про що мрієте зараз?

– В дитинстві — щоб був грибний рік, а зараз – щоб був мирний, здоровий, грибний рік…

Розмовляв Павло Білецький