Від благоустрою території – до вибудовування стратегії ефективної роботи багатопрофільного закладу

Print Friendly, PDF & Email

Про свій професійний шлях у медицині та управління медичним закладом  розповідає депутат обласної ради, директор Центру легеневих хвороб, кандидат медичних наук, заслужений лікар України, почесний громадянин м.Перечин та м.Свалява  Василь Скрип  в інтерв’ю для рубрики «Депутати зблизька».

Василю Васильовичу, минулого року Ви повернулися в облраду депутатом, замінивши однопартійку Ірину Галай, яка достроково склала депутатські повноваження. Які Ваші пріоритети у депутатській діяльності?

– У цьому плані я, мабуть, не дуже оригінальний. Моє головне завдання, як і депутатів різних рівнів – служити виборцям і відстоювати їх інтереси та допомагати вирішувати проблеми. Через інструменти, визначені законом – шляхом депутатських запитів, депутатських звернень, створення програм та вирішення конкретної проблеми виборця у межах компетенції та повноважень. Адже, це основна функція депутата.

В обласній раді Ви третє скликання поспіль (VI, VІІ і нинішнє VІІІ скликання). Як сприяє Вам депутатство у професійній роботі?

– Безперечно, депутатство сприяє професійній роботі так само, як і якісна професійна робота спонукає бути успішним депутатом. Тим паче службова діяльність, якою я займаюся усе своє життя, здебільшого співпадає із функціональним спрямуванням постійної комісії з питань охорони здоров’я, праці, зайнятості та соціального захисту населення, соціальної підтримки ветеранів війни, військовослужбовців та членів їх сімей, до складу якої я належу у раді. Це, в основному, якраз ті питання, які я добре розумію, вмію моделювати – прогнозувати ситуації і досягати  певного результату.

З яких питань найчастіше до Вас звертаються виборці?

– Насамперед, на жаль, через хвороби. Практично кожен робочий день я розпочинаю як своєрідний «диспетчер» – телефонують мої виборці, пацієнти та й просто люди, яким потрібна допомога. Також багато звернень стосується надання матеріальної підтримки, що є можливим у межах регіональної програми «Турбота» відповідно до вимог.

За сумісництвом Ви займаєтеся науковою і викладацькою діяльністю в УжНУ, маєте багато наукових публікацій та методичних розробок…

– Це дуже цікава робота. Я викладач, доцент на факультеті післядипломної освіти УжНУ. Мої «студенти» – це лікарі-інтерни різних спеціальностей, лікарі-пульмонологи та фтизіатри, а також лікарі, які на факультеті проходять курси підвищення кваліфікації. Мої знання і досвід у практичній медицині дають можливість доступно і ефективно проводити навчання. Оскільки нині медична галузь знаходиться у процесі реформування, яке стосується і нашої сфери – легеневих хвороб, торакальної хірургії, протитуберкульозної роботи тощо, то розроблені мною методичні рекомендації за своїм змістом адаптують реформу в охороні здоров’я до особливостей та можливостей Закарпаття, створення тут мережі медичних закладів галузі охорони здоров’я. В одному з таких посібників я описую сучасні підходи до виявлення туберкульозу на рівні закладів первинної медико-санітарної допомоги, у тому числі із використанням швидкої та ефективної молекулярно-генетичної діагностики  за допомогою системи Gene Xpert. 

У нашій області є такі медапарати? І де вони знаходяться?

– В області працює 11 таких апаратів,  у поточному році заплановано встановлення ще одного – у Сваляві. Лікарі працюють за цією методикою, є чітко розписана логістика транспортування біоматеріалу в області. Тож методичні рекомендації, які нами розроблені, мають вагомий практичний результат.

Колись в області функціонували мобільні рентген-кабінети, які приїжджали у населений пункт, де бажаючі проходили обстеження. Зараз таких попереджувальних заходів практично немає. Вони виявилися неефективними?

– Нині практикуються інші підходи щодо  виявлення хвороби. Із приходом цифрового рентген-дослідження, потреба в цьому вузькоспеціалізованому методі відпала, адже інформативність сучасного рентгену значно вища і дозволяє детальніше вивчати патологічні зміни, які неможливо було оцінити при флюорографії. Ми маємо два сучасні нові цифрові пересувні рентгенодіагностичні кабінети.

На сьогодні не проводяться суцільні профілактичні флюорографічні обстеження населення через недостатню їх ефективність. Ми зрозуміли, що треба проводити обстеження у певних групах підвищеного ризику розвитку туберкульозу, а при виявленні хворого – обстежується коло контактних осіб. Сімейний лікар формує такі групи ризику та організовує їх скринінгове обстеження та  анкетування.

В Україні триває черговий етап реформування медичної галузі, незабаром заклади охорони здоров’я перейдуть на кластерну систему управління. Окремі рішення були ухвалені й обласною радою. Ваша думка щодо таких реформ?

– Реформа триває декілька років, і ми вже перетнули «червону лінію» у цьому процесі. Нині є регламентуючі документи, які потрібно виконувати. Наше завдання – зробити так, аби реформування було ефективним. Скажімо, є основні ключові моменти, наприклад – автономізація закладів охорони здоров’я. На їх базі створюються некомерційні комунальні підприємства, наступне – укрупнення закладів, тобто монопрофільні заклади повинні стати частиною багатопрофільного. Основна мета укрупнення – це збільшення прямих витрат на пацієнта, ліквідація дубляжу функцій та підвищення якості надання медичної допомоги. Зекономлені кошти, за рахунок обмеження фінансування бюрократичних витрат, пацієнти отримають у вигляді безкоштовних медикаментів та медичних послуг. Кінцевий результат – створення спроможної мережі медичних закладів.

Чи вдається, у вирі останніх подій, зберегти колектив?

– Наш заклад успішний, він не є профіцитним, «середнячок» у фінансовому плані. За рахунок залучення позабюджетних коштів та в рамках реалізації грантового проекту ми придбали багато сучасного обладнання, яке дає можливість ефективно діагностувати, а відтак – якісно лікувати. Пандемія COVID-19 показала, що наші фахівці готові прийняті будь-які виклики: у нас потужна реанімація, клініка, параклініка, лабораторна діагностика, висококласні анестезіологи, торакальні хірурги, пульмонологи, фтиизіатри та лікарі інших спеціальностей. Без обладнання не було би нічого, але без спеціалістів також. Є певний відсоток плинності кадрів, однак поки ми не відчуваємо їх дефіцит. Тож із закладів, які до нас приєднуються, спеціалісти перейдуть працювати до нас. Ми вже міркуємо про введення супутніх спеціалізацій із метою надання якісних, інтегрованих медичних послуг для пацієнтів та подальшого розвитку закладу.

Які заклади приєднаються до
КНП «Обласний клінічний фтизіопульмонологічний лікувально-діагностичний центр» Закарпатської обласної ради і як він буде називатися?

– Відповідно до рішення Закарпатської обласної ради, Центр легеневих хвороб стане правонаступником усіх прав та обов’язків таких КНП обласної ради: Обласної клінічної інфекційної лікарні, Закарпатського обласного центру громадського здоров’я, Обласного медичного клінічного шкірно-венерологічного центру. Фахівці цих закладів підсилять наш спільний колектив, який, я переконаний, буде успішним із великим спектром надання медичних послуг. Оптимістичний дедлайн, коли завершаться усі процедури із приєднання – квітень-червень поточного року. До того часу кожен заклад законтрактується із НСЗУ для надання медичних послуг, а після буде подана заявка на об’єднання наших договорів. Ми готуємо Статут нового закладу, який пропонується як Центр легеневих та інфекційних хвороб.

Ви – багаторічний керівник медзакладу, який упродовж останніх років зазнав суттєвої трансформації. Із чого Ви розпочали, коли вперше прийшли керівником у «тубдиспансер»?

– Очолюю заклад із 2002 року, але за цей час двічі був запрошений на певний період очолювати профільне управління облдержадміністрації. Із чого я розпочав? Я, найперше, зайнявся благоустроєм території лікарні – установленням огорожі по усьому її периметру. А також спільно з колегами впроваджував стратегічні напрямки: розбудова служби в області; навчання лікарів первинної ланки діагностиці, лікуванню і диспансеризації хворих на туберкульоз; реорганізація структури закладу, відкриття окремого відділення пульмонології та реанімації. Такі кроки дали результат у ефективній діагностиці цієї соціальної хвороби – туберкульозу. Згодом придбали медичне обладнання: комп’ютерний томограф, ендоскопічну техніку, відкрили реконструйовану баклабораторію, маємо потужну функціональну діагностику тощо. Торакальна хірургія стала успішно розвиватися в плані оперативного лікування захворювань легень та впровадження торакоскопічних методів діагностики та малоінвазивних оперативних втручань.

У Закарпатті традиційно є родинні медичні династії. Василю Васильовичу, Ви є  продовжувачем такої династії? Чи пов’язали життя із медициною Ваші діти?

– Мої батьки не були лікарями, але вони дуже раділи моєму бажанню стати лікарем. Ми разом із моєю дружиною Наталею у 1983 році за направленням почали працювати у Свалявській райлікарні. Де мене призначили лікарем-фтизіатром, дружину – педіатром, за цими спеціалізаціями і працюємо до сьогодні. Мої доньки – теж лікарі, а внучка – студентка другого курсу медичного факультету УжНУ. Тож, коли уся родина збирається у вихідні чи святкові дні за обідом – наші розмови блискавично переносяться у медичну площину. Ми обговорюємо різні ситуації, радимося, довго дискутуємо, шукаємо вирішення нагальних питань. І як батько, і як лікар, дуже тішуся, коли бачу, що мої діти переживають за пацієнта та роблять усе можливе, аби максимально допомогти.

Ви є учасником ліквідації наслідків катастрофи на  Чорнобильській АЕС…

– У 1986 році, мене направили як медика у Чорнобильську зону. Тут довелося працювати терапевтом – цілодобово чергував у приймальному відділенні, а також декілька днів на тиждень трудився на «швидкій допомозі». Нашим завданням було їздити селами – влада евакуювала дітей, які тут лишилися, та супроводжувати їх у безпечне місце – Кончу-Заспу, та ін.

Роботи було багато, люди зверталися із різними патологіями. Менше звернень було до травматологів і хірургів, які займалися переважно невідкладними станами, а терапевти, неврологи, інфекціоністи мали дуже великий потік пацієнтів. Надзвичайно складною була ситуація, а також кожен розумів, що навколо нас багато ризиків та небезпек.

Водночас ця сторінка мого життя стала для мене й доброю наукою. Бо пощастило працювати  разом із професором Михайлом Івановичем Фатулою. Спільна з ним робота для мене – як ще один виш: кожний день ми разом здійснювали  обходи пацієнтів, моніторили, спільно обговорювали конкретну клінічну ситуацію. Твердо переконаний, така складна діяльність мене професійно загартувала.

Нинішня війна, яка є не меншою катастрофою, ніж аварія на ЧАЕС… Як Ви сприйняли події 24 лютого 2022 року? Західні області стали медичними шелтерами для ВПО та поранених. Якими були Ваші перші рішення як керівника обласного закладу?

– Насамперед, я зібрав колектив і розповів про своє бачення поточної ситуації та ризики пов’язані із нею. Ми спільно розробили алгоритм подальших дій. Налагодили контакти із спеціалістами тих східних областей, звідки приїздили ВПО – пацієнти тамтешніх лікарень, та тут їх доліковували. Також приймали військовослужбовців, хворих на туберкульоз, поранених із легеневими хворобами. Ми таких пацієнтів не тільки забезпечували  медичним обслуговуванням, а й надавали різноманітну допомогу, необхідні речі, організовували перебування тут їх родичів. Лікарня перетворилася у дружню родину, де медики і пацієнти підтримували один одного. Крім того, сприяючи ЗСУ, за власної ініціативи медичний заклад передав на фронт три одиниці високопрохідного автотранспорту для потреб військових.

Робота – невід’ємна складова Вашого життя. Як проводите вільний час, які маєте захоплення й заняття поза медициною?

– Взимку – це катання на лижах. До цього виду спорту у нашій родині усі не байдужі. У лижний сезон, за мирних умов, ми  систематично відвідували  гірськолижні бази Закарпаття. Також у всі пори року – гра у настільний теніс та “зелений” сімейний туризм.

Ваше життєве кредо? Які маєте принципи у прийнятті рішень?

– Здоров’я – це найбільший скарб людини.  Виходячи із цього, я завжди намагаюся робити так, щоб максимально допомогти пацієнтам в збережненні їх фізичного здоров’я. 

Ваші настанови і поради у цей непростий час…

– Війна принесла нам багато викликів і стресів. Зараз потрібно дбати насамперед про своє психічне здоров’я. Підтримувати один одного. Подбати про родича чи сусіда, запитати: чого він потребує, що його зараз турбує. Тільки разом, борючись, підтримуючи воїнів, даруючи тепло своїх сердець потребуючим, ми зможемо подолати ворога та досягти Перемоги!

Розмовляла Катерина Бізіля

Фото з домашнього архіву В. Скрипа