Сімдесят два роки минає з того незабутнього березневого дня 39-го, коли наше маленьке Закарпаття гордо заявило на весь світ, що стало вільним і незалежним. Відкриваючи урочисте засідання крайового парламенту, Августин Волошин сказав: «Світлий Сойме! З глибини душі відчуваю важність тих слів, якими ословив я Вас, як першу законно вибрану політичну репрезентацію нашого народу. При цій нагоді переживаю найвизначнішу хвилину свойого життя… В цих словах криється величезна важність нинішнього історичного дня». Й насправді, шістьом засіданням Сойму, які проходили протягом 15 березня 1939 року, випала доля бути історичними, бо на них були прийняті історичної ваги документи – про незалежність, державний устрій, назву, мову, прапор, герб і гімн Карпатської України. Таємним голосуванням був вибраний президент. Ним став Августин Волошин, за якого проголосували всі присутні на Соймі посли.
     На той час Карпатська Україна була повноцінним державним утворенням: працювали міністерства, які очолювали відомі в краї постаті, сформувалися збройні сили Карпатської України – Організація Народної Оборони Карпатська Січ та поліція. Почала формуватися власна судова система на взірець тогочасної європейської. Урядом були створені оптимальні умови для розвитку освіти, науки і культури, закладався фундамент для відкриття першого в історії Закарпаття університету. Молода держава почала укладати міжнародні договори, наш край відвідували одна за одною міжнародні делегації, і що найголовніше, прості закарпатці повірили в перспективність і довготривале існування своєї держави.
     Здавалося, ніби Боже провидіння подарувало нам незалежність, адже наш народ пройшов цей шлях за дуже короткий проміжок часу – від 11 жовтня 38-го до 15 березня 39-го року. Але, так може здатися тільки на перший погляд. Насправді, наша незалежність бере свій початок з більш давніх епох, часів Федора Корятовича, першого просвітителя Закарпаття Андрія Бачинського, цілої плеяди найяскравіших представників нашої еліти Івана Орлая, Юрія Гуци-Венеліна, Михайла Лучкая та Олександра Духновича. Але різноманітні внутрішні та зовнішні фактори, історична доля визначилися так, щоб саме 15 березня 39-го року Закарпаття вибороло незалежність.
     Історичну вагу тогочасного моменту тоді добре розуміли всі – й прості закарпатці та члени уряду, й представники зарубіжних держав, які перебували в Хусті. Німецький журналіст, який був свідком становлення Карпатської України, писав: «Мені доводилося переїжджати через багато сіл, в яких маяв білий прапор. Я бачив, як селяни з захопленням в очах дивилися на той шматок полотна та гляділи на мене, немов би хотіли сказати: «Видиш нашу гордість чужинце». Ви повинні гордитися національною свідомістю Вашого простолюддя».
     Закарпатці не тільки гордилися своєю незалежністю. Вони із зброєю в руках піднялися на захист молодої незалежної держави. Сьогодні, через сімдесят два роки від тих історичних подій, ми можемо з впевненістю сказати, що Карпатська Січ першою в Європі вчинила опір агресору. Сотні юнаків і дівчат полягли на полі бою, ще більше було розстріляних й закатованих у концентраційних таборах, на багатьох з них було накладено тавро «українських буржуазних націоналістів» уже в радянські часи. Такою драматичною і героїчною була доба Карпатської України та доля її учасників. Назавжди залишаться в памяті нащадків імена Августина Волошина і Василя Гренджі-Донського, братів Бращайків, Климпушів, Рогачів, Степана Росохи і Михайла Колодзінського, Августина Штефана та Зенона Коссака.
     Шановні земляки й гості! Ви добре пам’ятаєте 1989 рік, коли прогресивна громадськість краю вперше відзначала річницю Карпатської України, на жаль, відзначала всупереч тодішній владі. Памятаєте, як тоді міліція зупиняла автобуси, що прямували до Красного Поля, але люди йшли і йшли. Це було перше насправді всенародне відзначення річниці Карпатської України.
     Пройшли десятиліття. Незалежна Україна офіційно визнала Карпатську Україну як один з етапів української державності в ХХ столітті. Семидесятирічний її ювілей відзначався на державному рівні, Президенту Карпатської України Августину Волошину посмертно присвоєно звання Героя України, цілий ряд захисників Карпатської України удостоєні державних нагород, іменами творців незалежної держави названі вулиці, площі та школи. Сьогодні важко знайти підручник з історії України, в якому б не йшлося про історію Карпатської України. Та й сьогоднішнє відзначення чергової річниці Карпатської України свідчить про те, що держава високо цінує цю подію, яка свого часу стала прологом до нової доби в історії Закарпаття, коли наш край возз’єднався з Україною в єдиній Соборній державі.
     Свого часу Закарпатська обласна рада прийняла рішення про спорудження меморіального комплексу «Красне Поле», яке б стало символом боротьби закарпатських українців за власну свободу і незалежність. Глибоко переконаний, що Закарпатська обласна державна адміністрація і Закарпатська обласна рада докладуть всіх зусиль, щоб успішно завершити розбудову цього комплексу з монументом Соборності. Це потрібно не мертвим, це потрібно живим. Ми, нащадки творців Карпатської України завжди повинні пам’ятати, яким важким і тернистим був наш шлях до незалежності та соборності. Збережімо і передаймо цю символічну естафету для наступних поколінь.
     Слава Августину Волошину і Карпатській Україні!