Продовжуємо знайомити закарпатців із обранцями обласної ради у рубриці «Депутати зблизька». Цього разу більше дізнаємося про Івана СИНЕТАРА — депутата Закарпатської обласної ради VIII скликання від політичної партії «Слуга Народу», (виборчий округ – Тячівщина). Закінчив Ужгородський національний університет за спеціальностями «Наукоємні фізичні технології» (2001) та «Міжнародні економічні відносини» (2018).

Із початку скликання виконував обовʼязки:

  заступника голови постійної комісії обласної ради з питань регіонального розвитку, адміністративно-територіального устрою, комунального майна та приватизації;

 секретаря постійної комісії обласної ради з питань регіонального розвитку, адміністративно-територіального устрою, комунального майна, приватизації, агропромислового комплексу, розвитку села та земельного устрою.

Із 25.11.2021 — заступник голови постійної комісії обласної ради з питань адміністративно-територіального та земельного устрою, агропромислового комплексу та розвитку села.

Більше 15-ти років займається приватним підприємництвом у сфері будівництва — зведення житлових будинків, реконструкції та капремонту спортивних та культурно-історичних об’єктів.

Іване Івановичу, ви завжди активні в соцмережах — викладаєте фото робочих поїздок, засідань комісій, роботи на окрузі. Останнім часом таких розповідей від вас поменшало. Чим займалися в цей період?

Відверто, вважаю, що публічна політична діяльність зараз недоречна, адже вся країна, кожен громадянин, в тому числі і я, докладаємо всіх зусиль, щоб протистояти навалі ворога та рятувати економіку. Інфраструктурні проекти, які завжди були моїм пріоритетом на Тячівщині та у депутатській роботі, логічно, також заморожені, фінансування всіх рівнів бюджетів згорнуте, всі кошти направлені на перемогу – підтримку ЗСУ та постраждалих внаслідок війни. У цьому напрямку останні кілька місяців працюю і я — це частково волонтерська діяльність, з колегами та друзями допомагаємо нашим хлопцям у зоні бойових дій. Маю також кількох близьких друзів, однокурсників, які захищають Україну — допомагаю в усьому, чого потребують. За цей період закупили кілька автомобілів для наших тероборонівців, зокрема, разом з колегою по округу Василем Дем’янчуком придбали авто для земляків. Постійно допомагаю з закупівлею тактичних окулярів, спеціальних навушників, каріматів, генераторів, пального. Але це звичайні речі, якими зараз займаються багато з нас, тому не хотів викладати в мережу. Вважаю, що допомагати захисникам — це просто наш спільний обов’язок.

А щодо професійної діяльності — як депутат, представник органу місцевого самоврядування?

Основний мій напрямок зараз — координація роботи з організаціями ООН та іншими міжнародними гуманітарними представництвами — Червоний Хрест, ZOA, благодійні фонди та асоціації. Усі вони з початком агресії рф відкрили або перемістили свої представництва на Закарпаття, як у регіон з чи не найбільшою кількістю внутрішніх переселенців. На піку ця кількість, нагадаю, сягала 400 тисяч осіб.

Як депутат обласної ради та радник заступника голови Закарпатської ОВА-керівника гуманітарного штабу Петра Добромільського, налагодив контакти та допоміг у впровадженні кількох конкретних напрямків. Серед основного — створення хабів для консолідації гуманітарних ресурсів міжнародних організацій. Йдеться про організаційну допомогу з площами та оформленням документів для Управління ООН у справах біженців (вони організували великий хаб на базі складів «Нової Пошти») та  Міжнародної організації з міграції ООН, яка розмістила свої локації в селі Минай та на Берегівщині. Також серед напрямків – підтримка в розповсюдженні їхніх допомог та проведенні облаштування центрів розміщення внутрішньо переміщених осіб. Це і контактування з громадами, і організаційна допомога, збір та надання офіційних даних та цифр тощо. Серед іншого, завдяки налагодженій співпраці з Всесвітньою продовольчою програмою ООН вдалося залучити в область більше 100 тонн борошна та 30 тонн бобових.

Працюю і з особистими контактами. Наприклад, завдяки співпраці з волонтерською організацією Metrica Relocation Plus щотижня завозимо в область близько 3 тонн продуктів та засобів першої необхідності — їх розподіляємо громадам, які приймають у себе переселенців та найбільше  потребуть підтримки.

Зараз теж розвиваєте ці напрямки?

Розвиваю та розширюю. Від системної роботи з донорськими організаціями, кількість яких збільшується, до допомоги підприємствам, які до мене звертаються, з процесом релокації. За понад 3 місяці війни населення Закарпаття, з різною динамікою, збільшилось на понад третину. А це —колосальний вплив на соціальну та економічну сфери області. При роботі з донорами наголошую на необхідності системно фінансувати напрямки покращення житлових умов та створення нових місць проживання ВПО. Це допоможе зняти соціальну напругу, адже наразі майже більше 25 тисяч внутрішньо переміщених осіб мешкають у школах, садочках, спорткомплексах області. А освітня сфера має працювати, заклади треба не просто звільняти, але й переселяти людей у більш комфортні умови. Війна не завершується, перемога точно буде, та, на жаль, не завтра, люди будуть їхати до нас і жити тут.

Системний підхід область застосовує і для релокованих підприємств. Наприклад, на Тячівщині є цілий ряд територій, де у найближчій перспективі можуть бути розміщені кілька потужних підприємств — зараз вони зважують деталі та можливості розвитку на Закарпатті. Це, безумовно, надасть додаковий поштовх економіці району, нові робочі місця, наповнення місцевих бюджетів, поліпшення соціально-економічної ситуації.

До речі, про бізнес. Ваша сфера діяльності останні 15 років — будівництво. Як зараз розвивається цей напрямок?

У реаліях війни будівництво хоч і дуже перспективна сфера, але наразі, поки триває активна фаза, — ризикова. По-перше, потребує чималих вкладень, виникають проблеми з постачанням матеріалів, їх ціна зросла. По-друге, потенційні покупці прискіпливо зважують безпекову складову, та й купівельна спроможність, зрозуміло, знизилась. Зараз разом з командою зводимо великий житловий комплекс у серці Ужгорода. Роботи тривають, але темпи пригальмувались зі зрозумілих причин. До того ж, повторюсь, в остaнні місяці всю енергію вкладаю у громадську діяльність.

На Тячівщині буваєте часто? Над чим працюєте зараз? 

Крім допомоги у гуманітарних потребах, активно допомагаю в процесах релокації. Наприклад, на Тячівщині, у Буштині, є два збудовані у радянські часи підприємства — завод «Електроавтоматика» та «Буштинський лісокомбінат», вони не використовуються, але мають зручне розташування та базу, тож є можливість залучити на ці ділянки потужні підприємтсва по програмі релокації. Тісно співпрацюємо з власниками заводу «Зеніт», підприємство також зацікавлене у залученні релокованого бізнесу. Розумію перспективність Тячівського району, як регіону потенційно привабливого для розвитку сільського господарства. Проводимо консультації з Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН FAO щодо програм розвитку фермерства. На старті 2 крупних проекти — у липні та жовтні. Йдеться про гранти малим і середнім фермерським господарствам. Це дасть поштовх для розвитку і нові робочі місця.

Особлива увага і Тереблянському комплексу. Він був фактично бездоглядний  останні десять років, зараз там живуть близько 500 внутрішньо переміщених осіб. Будівлі вже частково оновлені, розробляється інвестиційний проект на житло для вимушених переселенців. Водночас розглядається бізнес-проект. Адже процеси мають бути сполучені — житло варто створювати там, де є потенційні робочі місця і навпаки. 

До слова, про потенційні робочі місця. На Тячівщині, у Солотвинській громаді, запрацював перший індустріальний парк. Які перспективи у створенні таких територій в інших громадах району?

Буквально на днях мав розмову із заступником Міністра стратегічних галузей промисловості на цю тему. Створення індустріальних парків дасть поштовх розвитку бізнесу і виробництва у кожному районі. Нам потрібна мережа індустріальних парків різного формату. Держава йде назустріч —  уже підписано законодавчі ініціативи щодо послаблення податкового навантаження для підприємств на таких територіях, тому у стратегії щонайменше десяток індустріальних парків на Закарпатті. У Тячівському районі хотілося б хоча б 3 бачити. Тим паче, Солотвинський став показовим, тергромада довела свою прогресивність, взявши на себе місію бути першопрохідцями, пройти певну  бюрократію і показати — це можливо! Закликаю інші громади включатися, я обов’язково підтримаю, щоб лобіювати такі ініціативи і на рівні області, і на рівні Кабміну. Переконаний, допоможуть і наші депутати Верховної Ради. 

Окрім викликів, які треба вирішувати, які можливості зараз варто використати Закарпаттю для поштовху в розвитку?

У цих важких умовах саме Закарпаття має унікальну особливість — своє географічне розташування. Ми межуємо з чотирма європейськими країнами і можемо стати головними воротами України в Європу. Насамперед, це — колосальний  транзит товарів, у тому числі фінансів, що дуже важливо. У Закарпатській області можуть розміщуватися офіси представництв міжнародних фондів та фінансових інституцій, які будуть займатися інвестуванням в Україну. Над їхнім залученням треба працювати. Також не забуваймо, що перша хвиля релокації, на початку війни, була спонтанною та вимушеною. Зараз люди вже більше зважують, куди саме їм їхати, де створювати майбутнє і бізнес. Бізнес думає, де краще розвиватися. Тому друга хвиля релокації буде більш виважена, а велика кількість підприємств без поспіху, з довгостроковою перспективою, бажатимуть розмістити тут основне виробництво або філіал через близькість експортних ринків. Це, безумовно, дасть повністю новий поштовх, оскільки до війни у нас було небагато виробництв. Тож очікуємо якісні зміни в економічному плані. Не за місяць-два, але від пів року до року-півтора це стане дуже відчутно. Тож наше завдання сьогодні — допомагати переселенцям та шукати можливості економічного розвитку області.

Які для Закарпаття найбільш перспективні напрямки розвитку економіки?

Був учасником кількох робочих груп по релокованих підприємтвах. Ми визначили небажані для Закарпаття напрямки. Найперше, хімічна промисловість, бо наш край не даремно називають українською Швейцарією — у нас красиво, у нас екологія. Друге — це важка промисловість, яка передбачає велику кількість викидів та ризики для екології.

Щодо перспективних. Автопром. Єдиний діючий автомобілебудівний завод в Україні знаходиться на Закарпатті. Маю на увазі, звичайно, «Єврокар». Це у перспектві найпотужніше підприємство. Треба розуміти, що сам автопром використовує велику частину імпортованих елементів, бо неможливо побудувати машину від двигуна до коліс на одному заводі. А більшість складових виробляється саме в Європі. Виробництво електронної продукції, зі схожих причин. Деревообробка, бо ми лісистий край. Агропромисловий сектор — йдеться не лише про вирощування продукції, а більше про переробку та експорт. IT. Уже зроблена колосальна робота в цьому напрямку, створений — IT-кластер, тисячі фахівців уже переїхали у наш край. Логістика, хаби, перевалочні бази — де, як не у прикордонному Закарпатті розвивати ці напрямки? Не забуваємо про легку промисловість. Наша родзинка — туризм. І високоточна механічна обробка – це інноваційні технології з великою доданою вартістю.

Які запити від громад зараз отримуєте?

Від простих, — щодо харчування переселенців, — до бюджетних запитів по ремонтам доріг. Щодо першого допомагаю і особистими зв’язками, і через ту ж таки співпрацю з міжнародними організаціями. По бюджетним питанням, — щодо розвитку громад, програми релокації, — щотижня спілкуюся з головою районної адміністрації Тімуром Аверіним. Наразі, за моєю інформацією, 14 підприємств розглядають варіант релокації саме на Тячівщину. 3 уже перенесли свої потужності — це швейне та меблеве виробництво. Щодня звертаються до мене стосовно релокації і наші підприємці, які бажають надати площі та потужності, і власники бізнесу, який шукає варіанти переїзду на Тячівщину. З хороших новин: відновилися роботи з ремонту дороги Дубове-Бедевля. У такий важкий час це дуже позитивно, адже дороги важливі і для залучення бізнесу, і для комфорту життя людей.

Як громадам зараз, коли бюджету нема, вирішувати проблеми — від ремонту дороги до невеликих комунальних потреб?

Уся держава зараз працює на перемогу, тому про системну роботу над інфраструктурними проектами, як минулоріч, не йдеться. Гроші акумулюються для боротьби з ворогом та забезпечення нагальних потреб.

Але маємо приклади консолідації громад для вирішення спільних проблем. В Углянській громаді люди об’єдналися і зібрали необхідну на ямковий ремонт суму грошей — здавали масово і за власним бажанням, від кількох десятків гривень до десятків тисяч. Від голови села та місцевих бізнесменів, до стареньких людей та заробітчан, які працюють за кордоном. Сам долучився! Дуже надихає, коли люди вміють самоорганізуватись задля спільної мети навіть у важкий час. Це було в квітні, бюджетні кошти були заблоковані, але у такий спосіб громаді вдалось відремонтувати відрізок шляху Колодне-Угля.

Як охарактеризуєте діяльність обласної ради зараз?

Вона виконує свої функції, зокрема, як власник ряду комунальних підприємств, безперебійне функціонування яких забезпечує. Приклад — прийняли на баланс цьогоріч 12 ПТУ, робота яких координується та фінансується навіть у цей час. Говорю саме про профтехосвіту, адже середня ланка кваліфікованих робітників дуже потрібна — і зараз, і в майбутньому. Разом з тим лікарні, садочки, школи, літні табори працюють і фінансуються — це і є наша робота, координувати і підтримувати важливі сфери життєдіяльності області. А остання сесія показала, що понад 40 питань проголосовані не просто більшістю, а всім залом. Це доводить, що всі політичні розбіжності і непорозуміння відкинуті. Зараз не до чвар та політичних конфліктів — усі працюємо на перемогу!

Не про політику, але все ж: чи змінила війна управлінські процеси, чи зменшилась бюрократія?

Звичайно! Усі рішення приймаються набагато швидше. Треба відзначити чітку, менш бюрократизовану, роботу обласної військової адміністрації. До війни це була класична держструктура, виконавець рішень облради. Нині, звичайно, її повноваження набагато ширші, а рівень професіоналізму керівників та департаментів дозволяє виконувати всі завдання швидко, чітко та якісно.

На завершення, кілька слів про особисте — де зараз ваша родина, чи спокійно вам за них?

Сім’я тут, зі мною. Донька щойно закінчила школу, готується до вступу на медфак. Слово «спокійно», мабуть, недоречне. Війна, повітряні тривоги, неспокійно зараз усім. Як кожен батько, щоразу телефоную доньці, коли повітряна небезпека, і прошу не нехтувати цим. Але разом з тим, тут наша Батьківщина, і все решта для мене — туризм. Жити хочу в Україні, розбудовувати Україну. Щодо майбутнього, не сумніваюсь, війна завершиться нашою перемогою, і воно буде прекрасним. Україна буде розвиватися динамічніше, ніж більшість європейських країн, бо наш потенціал унікальний!  Майбутнє наших дітей тут — світле та перспективне!

Розмовляла Лейла Гусейнова